Музеї Харківщини
Краєзнавчий музей Печенізького району ім. Т.А.Суліми
ДАТА: 28.03.2017

27 березня 2017 року відкрилася виставка «Скарбниця історії рідного краю – музей Печеніжчини», до 15- річчя відкриття краєзнавчого музею Печенізького району імені Т. А. Суліми

Музей гостинно відкрив свої двері 26 березня 2002р. У виставкових кімнатах зайняли місце предмети, які знаходилися до цього у громадському історичному музеї ім. Петровського Г. І. відкритого 1960 року. Рада музею, в яку входили Свояволя Іван Спиридонович, Лизогуб Марія Несторівна , Моргун Клавдія Борисівна, Нечипуренко Василь Лаврентійович, Редько Олексій Григорович, Добробаба Ліпа Олександрівна, очолювана Матяшем Михайлом Івановичем збирала експонати різного періоду існування Печенізького краю, документи, фотоматеріали, свідчення очевидців, працювали в архівах міст Харкова, Москви, Ленінграду, вели пошукову роботу. Активно їм допомагало вчительське подружжя Михайло Олександрович та Ірина Павлівна Цудило. У 1963р. Печенізький район був об’єднаний з Чугуївським, рада музею розпалась, музей перестав існувати. Минуло одинадцять років і в серпні 1974р. голова виконкому Печенізької селищної ради Піддубний Анатолій Антонович запропонував пенсіонерам, ветеранам війни Пивоварову Миколі Андрійовичу, Бульченку Василю Івановичу, Сулімі Трохиму Ананійовичу відновити музей. 7 листопада 1974 р. двері музею відкрилися повторно. Але через 4 роки над музеєм пронеслася хвиля байдужості, яка закрила його двері і лише в 1981 р. зусиллями тих же ветеранів все ж вдалось його відновити вже в іншому приміщенні – колишньому Ощадбанку. Новий склад музею, головою ради якого був Суліма Трохим Ананійович, розгорнув активну діяльність в роботі громадського закладу, але через 10 років він знову був зачинений і відновив свою діяльність вже як комунальний заклад краєзнавчого напрямку в 2002 році. Краєзнавчий музей не випадково носить ім’я одного із найактивніших учасників відновлення роботи музею Трохима Ананійовича Суліми, адже бі-льше 1000 предметів із особистих колекцій переїхали до музею. Надбання де-сятиліть, записані ветераном, розповідають тепер про минуле нашого краю. Музей – місце особливе, можна сказати, унікальне. Він розмістився в історичній будівлі, що знаходиться на державному реєстрі як історична пам’ятка місцевого значення, і яку збудовано у 1854 році воїнами 5-го окремого уланського полку, що розміщався на території сучасного селища Печеніги, і в якому служив поляк Іполит Семирадський, батько видатного польського художника Генріха Іполитовича Семирадського, який народився в 1843 р. і мешкав тут до семирічного віку. Згодом будинок передано під квартиру начальника тюрми колишнього Новобєлгородського каторжного централу. В ньому відбували покарання спочатку кримінальні злочинці, пізніше і політичні в’язні, яких по етапу переганяли на Сибір. Багато подій і епохальних змін бачила ця будівля, тому переступаючи поріг музею, ніби поринаєш у круговерть століть і відчуваєш болі і радощі людей, які творили історію нашого краю. Краєзнавчий музей є невеликим острівцем історичної спадщини, в ньому гармонійно поєднуються минуле і сучасне, його фондові зібрання - це скарбниця минувшини. Тут предмети, що відображають його історію з найдавніших часів до сьогодення. Простуючи експозиційними кімнатами, ти ніби перегортаєш книгу тисячоліть: ось перед тобою мчать кочівники, наздоганяючи свою здобич. Слідом поважно проходить табун мамонтів у пошуках їжі, та їх накриває льодовий туман, а могутній тур загубив у бою з суперником свій ріг, але залишився вожаком стада. Предмети катакомбної культури, поселення доби неоліту та бронзи знаходяться у музеї. Про це розповідає нам колекція археологічних знахідок. Поряд перші поселенці оглядають неозорі степові рівнини, а над ними кружляє степовик – орлан. Предмети побуту та праці, заняття ремеслами знаходяться у світлицях17-18 та 20 століття. Наші пращури на рибальство виходили на човнах-довбанках, ставили верші та сіті, а ворога відбивали мечами та стрілами. А скільки славетних імен виростила наша благодатна земля. Разом крокуємо ми Шляхами боротьби і болю з ветеранами Другої Світової війни, працівниками тилу, учасниками бойових дій на території інших держав, ліквідаторами аварії на ЧАЕС, подіями Майдану та учасниками АТО. Немає меж талантам Печеніжчини. Фантазія розуму та рук людських непізнанна і загадкова. Майстри народно-декоративного мистецтва чарують своїми роботами відвідувачів музею, надихають на творчість інших. Картинна галерея поповнюється роботами художників краю. А стежками етнофестивалю «Печенізьке поле» проходить немала кількість екскурсантів. Вражаюче-захопливо дивує і перлина нашого краю,«рукотворне море» – водосховище. Прохолодні береги приваблюють до нас туристів. І безперечно, із захопленням розглядають відвідувачі миттєвості природи рідного краю. Протягом 15 років експозиції створювали, удосконалювали, поповнювали маленькі трудові колективи, працювали люди різних професій, але їх об’єднувало одне – збереження пам’яток історії для прийдешніх поколінь. Першим директором закладу у 2002 році став Кравченко Роман Іванович, потім Сокол Вікторія Валентинівна, з 2003 по 2009 рік директором працювала Парасочко Інеса Анатоліївна, .з жовтня 2009 по листопад 2013 року заклад очолила Миронова Валентина Федорівна, а з грудня 2013 по сьогоднішній день директор музею Драгункіна Валентина Миколаївна. Головними зберігачами в різні періоди працювали Карпенко Наталія Володимирівна, Данильченко Тетяна Іванівна, яка вважала музей своїм дітищем, і робила все можливе для його успішного функціонування, Стадник Тетяна Олександрівна, Чичкань Аліна Леонідівна, Каплун Ольга Борисівна, а в даний час головним зберігачем працює Андрющенко Катерина Іванівна. Чимало доклали зусиль в розвиток музею і екскурсоводи Лапко Марко Олексійович, Павленко Григорій Миколайович, Гур’єва Людмила Олександрівна. Велику наукову та пошукову роботу провів Кизим Володимир Олександрович, працюючи молодшим науковим співробітником музею. Зберігачами музею були Чумак Яна Миколаївна, потім Стадник Тетяна Олександрівна, Данильченко Тетяна Іванівна. Вже більше року працює зберігачем Ісичко Ірина Андріївна. Не може обійтись музей і без непомітних, на перший погляд, працівників – прибиральниць та сторожів. Довгий час техпрацівником була Парасочко Людмила Дмитрівна, Здорова Тетяна Андріївна, сторожем Байбак Юрій Федорович, Недоступ Антоніна Володимирівна. В даний час «нічними директорами», як вони себе називають, працюють Андрющенко Ігор Анатолійович та Підченко Олександр Володимирович.

ІНШІ НОВИНИ
Вхід
Про проект